+
»
»
»
»


2          , ,   Advicecorp -
   ,,

ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ з приводу нарахування заробітної плати директору

Нерідко буває так,що діяльність на підприємстві тимчасово не провадиться,тобто не здійснюється жодних господарських операцій. Це відбувається по різним причинам. Однак,дана обставина не звільняє підприємство від необхідності подавати звітність. Більша частина такої звітності міститиме нульові або постійні показники,що не змінюються від періоду до періоду. Оскільки на практиці ці дії потребують небагато часу і зусиль,постає закономірне запитання:як уникнути витрат на оплату праці найманого керівника за виконання цих нескладних обов’язків? Крім того,потрібно регулярно сплачувати до бюджету ПДФО та ЄСВ,нараховуючи (виплачуючи) зарплату керівникові,а це теж потребує певних зусиль,а також коштів,якими потрібно регулярно забезпечувати такі платежі. З цією метою може знадобитися поточний рахунок у банку,що знову ж таки тягне за собою додаткові витрати на його обслуговування. Чи можна не нараховувати зарплату такому керівникові у подібних обставинах? Існують деякі варіанти,які як правило використовуються,при вирішенні вищезазначеного питання,у разі відсутності господарської діяльності у підприємства. Такими варіантами є:1. Повідомити Управління пенсійного фонду / ДПІ /ДФС про відсутність діяльності підприємства та у зв’язку із цим заробітна плата не нараховується. 2. Звільнення директора з займаної посади. А його виконання його функції переходять на засновників на безоплатній основі. 3. Нарахування заробітної плати директору,менше ніж розмір мінімальної розмір. Якщо здійснити аналіз вищевказаних варіантів,то в них є позитивні та негативні сторони,про які ми зазначаємо наступне. В обґрунтування першого варіанта зазначаємо наступне. Відповідно до норм чинного законодавства трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою,за якою працівник зобов'язується виконувати роботу,визначену цією угодою,з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові,а власник підприємства,установи,організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці,необхідні для виконання роботи,передбачені законодавством про працю,колективним договором і угодою сторін. (ст.21 КЗпП). Відповідно до ст.24 КЗпП укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Ст. 95 КЗпП визначає,що заробітна плата - це винагорода,обчислена,як правило,у грошовому виразі,яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначає,що заробітна плата - це винагорода,обчислена,як правило,у грошовому виразі,яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи,професійно-ділових якостей працівника,результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Варіант перший є легким у виконанні,від підприємства не вимагалось жодних реєстраційних дій,але має нюанси. Відповідно до документів керівним органом та штатною одиницею підприємства залишався директор. Оскільки підприємство діяльності не вело,як правило,у табелі робочого часу ставились прочерки - це і була основа або доказова база для не нарахування зарплати та пов’язаних із зарплатою зборів та платежів. Проте,підписання та/або фізичне відправлення декларацій,хоч і з пустими показниками є виконанням директором своїх обов’язків,відповідно до трудового законодавства праця будь-якого працівника (в тому числі і директора) має бути оплачена,право на яку закріплене статтею 43 Конституції і захищається нормами ст. 21 КЗпП,глави VII КЗпП і Закону про оплату праці. Практика контролюючих органів зводилась до не застосування жодних санкцій при використанні першого варіанту,оскільки підприємство могло завжди довести,що директор витратив на оформлення та подачу нульових звітів до 1 години на місяць,а то і менше,а сама процедура перевірки,доведення факту використання праці директора та видача акту платнику була економічно малодоцільною. З 01.01.2015 року ситуація дещо змінюється,оскільки реформою ЄСВ введено пункт «у разі якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати,встановленої законом на місяць,за який нараховується заробітна плата (дохід),сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати,встановленої законом на місяць,за який нараховується заробітна плата (дохід),та ставки єдиного внеску,встановленої для відповідної категорії платника». З точки зору перевіряючих довести,що працівник- директор підписуючи звіти виконував свої обов’язки та відповідно має отримати заробітну плату,навіть якщо це заробітна плата за 30 хвилин витраченого часу – не є проблемою,а відповідно ЄСВ повинно бути нараховано не менше ніж «1218 грн. х ставку ЄСВ». Слід також додати,що офіційною позицією фіскальних органів,щодо можливості ненарахування заробітної плати директору є позиція,викладена у другому варіанті. Фіскальні органи не надають роз’яснень щодо того,яким чином вони будуть діяти надалі щодо практики,яку описано у цьому варіанті. Що стосується другового варіанту щодо звільнення директора та перекладання функцій директора на засновника,зазначаємо,що використання даного варіанту є можливим. Однак,необхідно мати на увазі,що у разі використання даного варіанта слід підприємству мати протокол засновників щодо такого рішення та внести зміни у Державного реєстратора. Законом України "Про господарські товариства" передбачено лише обов’язковість укладання трудового договору із головою та членами правління акціонерного товариства. Для інших товариств такого обов’язкового правила Законом України "Про господарські товариства" не встановлено,а отже засновник Товариства з обмеженою відповідальністю може виконувати обов'язки щодо управління підприємством безпосередньо без укладення трудового договору. Викладена позиція узгоджується з позицією Міністерства соціальної політики України,яка викладена у листі від 07.02.2012 № 113/13/84-12. Якщо працівник,який одночасно є власником,виконував певну роботу на умовах трудового договору,укладеного відповідно до вимог статей 21,24 Кодексу законів про працю України,то йому має бути виплачена заробітна плата (згідно з трудовим договором (контрактом)). Статтею 65 Господарського кодексу України визначено,що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та участі в управлінні трудовим колективом. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Отже,форма участі власника в управлінні підприємством у випадку,якщо власник здійснює управління підприємством без укладення трудового договору (у тому числі на період часу,коли підприємство не здійснює господарську діяльність),і спосіб винагороди власнику за таку діяльність можуть бути визначені в установчих документах. При тому,Відповідно до п. 11. розділ 2 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 Якщо юридичні особи або ФО - підприємці не використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах,передбачених законодавством,Звіт за найманих працівників до фіскальних органів ними не подається. Також,додаткового звертаємо увагу,що при застосуванні даного варіанту необхідно враховувати організаційно-правову форму підприємства. Відповідно до статті 62 Господарського кодексу України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання,створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування,або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої,науково-дослідної,торговельної,іншої господарської діяльності в порядку,передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють унітарні та корпоративні підприємства. Унітарне підприємство створюється одним засновником,який виділяє необхідне для того майно,формує відповідно до закону статутний капітал,не поділений на частки (паї),затверджує статут,розподіляє доходи,безпосередньо або через керівника,який ним призначається,керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму,вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні,комунальні,підприємства,засновані на власності об'єднання громадян,релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне підприємство утворюється,як правило,двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором),діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників),їх спільного управління справами,на основі корпоративних прав,у тому числі через органи,що ними створюються,участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства,підприємства,що створюються у формі господарського товариства,а також інші підприємства,в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб (частини перша,третя - п'ята статті 62 зазначеного Кодексу). Крім того,слід зазначити,що статтею 135 Господарського кодексу України встановлено,що власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання,не заборонених законом,на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності,структуру утвореного ним суб'єкта господарювання,склад і компетенцію його органів управління,порядок використання майна,інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання,а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації,закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності,праві господарського відання,а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління,визначати мету та предмет діяльності таких організацій,склад і компетенцію їх органів управління,порядок прийняття ними рішень,склад і порядок використання майна,визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації,а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах,встановлених законом,інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів. Враховуючи наведене,власник підприємства засновує та визначає умови діяльності підприємства з урахуванням встановлених законом вимог до обраної ним організаційно-правової форми підприємства. Зокрема,підприємство може бути створене у формі унітарного підприємства. Так,статтею 65 Господарського кодексу України передбачено,що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт),в якому визначаються строк найму,права,обов'язки і відповідальність керівника,умови його матеріального забезпечення,умови звільнення його з посади,інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства,представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування,інших організаціях,у відносинах з юридичними особами та громадянами,формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку,визначених установчими документами. Також господарські товариства відповідно до статті 113 Цивільного кодексу України можуть бути створені у формі повного товариства,командитного товариства,товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю,акціонерного товариства. Так,статтею 122 Цивільного кодексу України встановлено,що кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства,якщо засновницьким договором не визначено,що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам. Згідно зі статтею 136 зазначеного Кодексу управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку,встановленому цим Кодексом для повного товариства. Статтею 145 вказаного Кодексу передбачено,що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий),який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю,порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом,іншим законом і статутом товариства. Згідно зі статтею 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства,який здійснює керівництво його поточною діяльністю,є правління або інший орган,визначений статутом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління,дирекція) чи одноособовим (директор,генеральний директор). Вищевикладена позиція узгоджена з листом Міністерства юстиції України віл 20.09.2013 № 533-0-2-13/6.1. Згідно статті 62 Закону України «Про господарські товариства»,яка визначає,що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган:колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи,які не є учасниками товариства. Рішенням Конституційного Суду України (Справа N 1-2/2010) надано тлумачення ст. 99 ЦКУ і у п.3.2 визначено що «підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або,як зазначено у частині п'ятій статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ),укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору,який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа,уповноважена на те наглядовою радою. З урахуванням викладеного,засновнику при виконання тих умов,які були зазначенні вище,заробітна плата не нараховується. Щодо третього варіанту,який передбачає нарахування невеликої заробітної плати як плати за відпрацьованих 2-4 години на місяць,витрачених директором на підписання та відправлення декларацій,зазначаємо наступне. З метою мінімізації витрат виходом із названої ситуації може бути встановлення для директора режиму роботи на основі неповного робочого часу. Відповідно до ст. 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу,так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (на відміну від скороченого робочого часу). Неповний робочий час може бути у вигляді:а) неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин);б) неповного робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня,але зменшується кількість робочих днів у тиждень) і в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад,тривалість робочого дня 4 години при 3 робочих днях на тиждень). Встановивши неповний робочий час,можна суттєво зменшити розмір заробітної плати працівника до символічного рівня (напр. 100 грн. в місяць). З огляду на викладене,такий варіант також є актуальним для застосування,оскільки підприємство фактично не займається діяльністю,а директор не працює весь час,що треба було відобразити у Табелі робочого часу. До 1 січня 2015 року підприємства нараховували ЄСВ на суму заробітної плати,з 01.01.2015 для основних працівників сума ЄСВ не може бути меншою за мінімальну заробітну плату,помножену на ставку ЄСВ. Якщо ж на підприємстві вже зовсім скрутно із фінансами,можна використати певні механізми для оптимізації зарплатних витрат. Зокрема:встановити зарплату директору хоча б на 1 грн більше за мінімальний розмір,установле­ний законом;перевести директора на неповний робочий день або тиждень. Отже,директор не може виконувати свої обов’язки безоплатно,оскільки виплата зарпла­ти працівникам є обов’язковою. З повагою,Адвокат Адвокатського та ріелторське об'єднання України

, .
email , .
ۻ. . . opyright 2004-2014