+
»
»
»
»


2          , ,   Advicecorp -
   ,,

Укладення договору поставки:теорія і практика

Торгівля,що здійснюється на підставі договорів поставки,є одним з найбільш поширених видів господарської діяльності,що забезпечує зв'язок між виробництвом та споживачем.

Поставка як форма оплатно-грошової реалізації товару за юридичною сутністю походить із купівлі-продажу,але має свої відмінності.
Саме тому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж,однак закон може передбачати особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки (ст. 712 ЦК України).
Для встановлення рис,характерних для договору поставки,проаналізуємо його визначення,що містяться в Цивільному та Господарському кодексах України (далі - ЦК України та ГК України).
Згідно зі ст. 712 ЦК України,"за договором поставки продавець (постачальник),який здійснює підприємницьку діяльність,зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях,не пов'язаних з особистим,сімейним,домашнім або іншим подібним використанням,а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму".
Згідно зі ст. 265 ГК України,"за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари),а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму". При цьому сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти господарювання.
Отже,договір поставки характеризується такими рисами:
- спеціальний суб'єктний склад:сторонами договору можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності,зареєстровані як такі у встановленому законом порядку,один з яких зобов'язаний поставляти товар,а інший - приймати й оплачувати його;
- договором поставки опосередкована підприємницька діяльність обох сторін:поставка товару та його придбання здійснюються в межах господарської діяльності не тільки постачальника,а й покупця,для якого закон встановлює вимогу щодо спеціальної мети використання предмета поставки;
- поставка здійснюється у встановлені сторонами строки,тобто для неї є типовим плановий характер,найчастіше не притаманний купівлі-продажу.
Перед тим як перейти до практичних аспектів і рекомендацій щодо укладення договорів поставки,розглянемо умови,істотні для даного виду договорів:
Відповідно до ст. 180 ГК України,при укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому випадку погодити предмет (найменування,включаючи номенклатуру й асортимент,кількість і вимоги до якості товару),ціну та строк дії договору (час,упродовж якого існують зобов'язання сторін,що виникли на підставі договору).
Предметом договору поставки може бути товар,який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний,набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України),причому це може бути товар,визначений як родовими,так і індивідуальними ознаками. Якщо передачі покупцеві підлягає товар у певному співвідношенні за видами,моделями,сторони мають погодити його асортимент. Загальна кількість товару за асортиментом,сортаментом,номенклатурою визначається у спеціальному документі - специфікації за згодою сторін (ст. 266 ГК України),а відповідно до ст. 669 ЦК України ЦК України вона може бути погоджена і шляхом встановлення в договорі. Якість товару має бути засвідчена належним товаросупровідним документом і має відповідати умовам договору,вимогам щодо якості,передбаченим стандартам,технічним умовам,іншій технічній документації та законодавству,а в разі погодження сторонами зразку чи опису - відповідно,зразку чи опису (ст. 673 ЦК України,ст. 268 ГК України).
Ціна договору складається із сумарної ціни товару,що підлягає поставці на підставі цього договору. Якщо ціни на товар,що є предметом поставки,не підлягають державному регулюванню,то ціна договору встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України,ст. 190 ГК України). Ціна в договорі,який не є зовнішньоекономічним контрактом,зазначається в національній валюті України - гривні (ст. 189 ГК України). Якщо при укладенні договору неможливо встановити його ціну,можна послатися на документи,які при поставці кожної партії товару додаватимуться до договору як його невід'ємні частини та кожного разу фіксуватимуть ціну товару (наприклад,суми,зазначені в накладних,якими оформляється прийом-передача товару,поставленого на підставі договору).
Договір поставки може бути укладений на строк,встановлений угодою сторін. Згідно зі ст. 267 ГК України,якщо в договорі строк його дії не визначений,він вважається укладеним на один рік.
Серед інших істотних умов договору поставки розглянемо також умови поставки. Під умовами поставки слід розуміти,по-перше,строки поставки,які встановлюються сторонами з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів і,по-друге,базис поставки,який згідно зі ч. 4 ст. 265 ГК України,має бути викладений сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС". Правила ІНКОТЕРМС,які зараз діють у редакції 2000 р.,встановлюють права й обов'язки сторін договору поставки з доставки товару і регламентують ризики втрати чи пошкодження товару,а також порядок несення витрат,пов'язаних з товаром,класифікуючи їх за чотирма відмінними між собою категоріями (E,F,C,D).
Крім істотних умов договору поставки,визначених як такі чинним законодавством,доцільно передбачити в договорі інші умови,які допоможуть уникнути в майбутньому можливих непорозумінь між сторонами. Зокрема,такими є умови здійснення розрахунків,які встановлюють вид оплати товару (попередня оплата чи продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу) та форму розрахунків (готівкова або безготівкова),умови прийому-передачі товару,які варто встановити відповідно до положень Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за кількістю,затвердженою Постановою Держарбітражу від 15 травня 1965 р. № П-6,а також Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за якістю,затвердженою Постановою Держарбітражу від 25 квітня 1966 р. № П-7,умови про відповідальність тощо. Якщо предметом договору поставки є певний набір товару в комплекті (комплект товару),слід передбачити умови про комплектність товару,що встановлюватимуть обов'язок постачальника передати комплектний товар. Якщо сторони мають намір встановити обов'язковий порядок досудового врегулювання можливих спорів,це може бути передбачено в умовах про порядок вирішення спорів.
Тепер розглянемо практичні аспекти укладення договорів поставки. По-перше,при укладенні договорів поставки необхідно застосовувати ті самі правила,що й при укладенні договорів інших видів;по-друге,існують деякі особливості в підході до укладення саме договорів поставки,пов'язані з їх специфікою. (Дана стаття не висвітлює особливості укладення договорів поставки в зовнішньоекономічній сфері).
Спочатку звернемося до загальних рекомендацій,які можуть стати в нагоді при укладенні договорів поставки. Первісна стадія вчинення правочину потенційними покупцем і постачальником вимагає пильної уваги,оскільки правильне складання самого договору й дотримання ряду формальних умов є запорукою уникнення в майбутньому можливих ризиків,які можуть обернутися значними втратами,включаючи складнощі в поверненні дебіторської заборгованості,неможливість стягнення неустойки,визнання угоди недійсною тощо.
Найпершим кроком при укладенні договору поставки мають стати заходи,спрямовані на те,щоб переконатися:контрагент є зареєстрованим суб'єктом підприємницької діяльності. Для цього достатньо перевірити свідоцтво про його державну реєстрацію. Укладаючи договір,також необхідно впевнитися,що всі відомості,викладені у свідоцтві про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності,точно зазначені в договорі і співпадають з інформацією,що міститься на його печатці (йдеться передусім про найменування та ідентифікаційний код). Додатково можна перевірити довідку з ЄДРПОУ. Власне,за невелику плату її можна самостійно замовити в територіальному управлінні статистики станом на поточну дату,і щонайбільше за кілька днів отримати найсвіжішу статистичну інформацію про підприємство-контрагента,включаючи інформацію про його організаційно-правову форму,назву,код ЄДРПОУ,основні види діяльності,керівника тощо Це стане беззаперечною гарантією того,що договір укладається з особою,відомості про яку містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців,а отже,є вона реально існуючим суб'єктом господарювання. Якщо контрагентом за договором є фізична особа-підприємець,то додатково необхідно витребувати в неї копію її паспорту,крім зразку підпису і тієї інформації,що міститься у свідоцтві про державну реєстрацію,оскільки в майбутньому можуть знадобитися додаткові відомості про особу,які містяться в паспорті (наприклад,при виконанні рішення суду стосовно фізичної особи можливе одержання формальної відмови державного виконавця за відсутності у виконавчому документі ряду відомостей,наприклад,дати народження фізичної особи-боржника). Про поточний рахунок контрагента в банківській установі можна дізнатися з наданої ним довідки про відкриття рахунку,що містить відомості про номер рахунку,найменування установи банку та її код (МФО). (Дана стаття не висвітлює питання,що стосуються податкового законодавства,а отже,не містить переліку документів,які необхідно витребувати в контрагента при укладенні договору поставки на підтвердження його статусу як платника податків).
Окрему увагу необхідно приділити питанню мінімізації ризику визнання договору неукладеним чи недійсним.
Відповідно до ст. 638 ЦК України,договір є укладеним,якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Таким чином,для того щоб договір був укладений,необхідно дотриматися двох умов - укласти договір у належній формі та передбачити в ньому всі істотні умови.
Належною формою договорів поставки є проста письмова форма:згідно з ч. 5 ст. 265 ГК України,поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і в порядку,передбачених законом. Відповідно до ст. 208 ЦК України,у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами,а також правочини між фізичною та юридичною особою,крім правочинів,передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК України. У свою чергу,згідно з цією нормою,усно можуть вчинятися правочини,які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення,за винятком правочинів,що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації,а також правочинів,для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Таким чином,в основному,якщо виконання зобов'язання за договором не збігається з моментом його укладення (а в договорах поставки ці моменти якраз не збігаються),договір має бути укладений у письмовій формі (п. 3. Роз'яснення ВАСУ від 6 жовтня 1994 р. № 02-5/706),адже "свобода вибору у підприємства,установи,організації,що укладає угоду,між усною та письмовою формами угоди є винятком,а обов'язкова письмова форма угоди - правилом" (п. 6 Роз'яснення ВАСУ від 12 березня 1999 р. № 02-5/111).
Враховуючи викладене,вважаємо,що договори поставки мають укладатися у простій письмовій формі і не рекомендуємо укладати їх усно,обмежуючись тільки підписанням накладної,яка за своєю природою є документом,що підтверджує прийом-передачу товару і не може містити всіх умов,які є істотним для договору поставки.
Кілька слів про печатку. Відповідно до ст. 207 ЦК України,правочин,що його вчиняє юридична особа,підписується належним чином уповноваженими особами та скріплюється печаткою. Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України,господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа,підписаного сторонами та скріпленого печатками. Як видно з викладеного,норми ЦК України пред'являють вимогу про наявність печатки на договорі в разі укладення правочину юридичною особою. А ГК України,у свою чергу,висуває таку вимогу щодо господарських договорів взагалі,не диференціюючи договори на ті,що укладені юридичними особами,і ті,що укладені фізичними особами-підприємцями. Таким чином,договір поставки,укладений з фізичною особою-підприємцем,який не виготовив печатку,є потенційно небезпечним з погляду можливості визнання його неукладеним. Отже,не рекомендується укладати договори поставки з фізичними особами-підприємцями,які не користуються печаткою.
Що до істотних умов,то згідно зі ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України,істотними умовами договору є умови про предмет договору,умови,що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду,а також усі ті умови,щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Отже,в обов'язковому порядку в договорі поставки сторони мають визначити умови,передбачені Цивільним і Господарським кодексами України,про які йшлося вище.
Відповідно до ст. 215 ЦК України,підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) п'яти вимог,які встановлені ст. 203 ЦК України:1) зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства,а також моральним засадам суспільства;2) особа,яка вчиняє правочин,повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,що обумовлені ним;5) правочин,що вчиняється батьками (усиновлювачами),не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Ми не аналізуватимемо детально кожну з перелічених підстав,власне,нас найбільше цікавитиме питання наявності у сторін договору обсягу цивільної правоздатності,достатнього для вчинення правочину. Річ у тім,що саме дефект цивільної правоздатності є підставою визнання правочину недійсним,що найчастіше трапляється при укладенні договорів. Питання достатнього обсягу повноважень має особливе значення у випадку,коли контрагентом (контрагентами) в договорі є юридична особа (юридичні особи). Відповідно до ст. 92 ЦК України,юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи,які діють відповідно до установчих документів та закону. Отже,особа,яка вчиняє правочин від імені юридичної особи,діє в межах інституту представництва та має бути уповноважена або установчим документом підприємства (найчастіше це статут),або відповідним договором чи довіреністю.
Для того щоб у подальшому не виникало спірних питань з приводу того,чи могли дії тієї чи іншої особи створити цивільні права та обов'язки конкретної юридичної особи,рекомендуємо при вчиненні правочинів (у тому числі укладенні договорів поставки) перевірити повноваження представника юридичної особи.
Якщо від імені юридичної особи діє її керівник (директор,генеральний директор,голова правління тощо),необхідно здійснити наступні дії. По-перше,ознайомитися з положеннями статуту підприємства про повноваження виконавчого органу та встановити,чи передбачає статут певні обмеження у здійсненні виконавчим органом повноважень щодо вчинення від імені підприємства правочинів. Якщо такі обмеження встановлені (як правило,це можуть бути обмеження або щодо виду правочину,або щодо суми договору),необхідно визначитися,до компетенції якого з органів юридичної особи належить право надання дозволу виконавчому органу на підписання того чи іншого договору. В основному таким органом є вищий орган управління підприємства (наприклад,у товаристві з обмеженою відповідальністю - загальні збори учасників,а в акціонерному товаристві - загальні збори акціонерів),який шляхом оформлення відповідного документа (як правило,протоколу) в кожному окремому випадку вирішує питання про надання виконавчому органу повноважень на укладення того чи іншого договору,підписання якого виходить за межі його компетенції. (У випадку створення в акціонерному товаристві наглядової ради в період між проведенням загальних зборів акціонерів функції вищого органу управління в основному покладаються на таку раду,за винятком питань виключної компетенції загальних зборів,встановлених законом і статутом товариства).
Таким чином,ознайомившись з окремими розділами статуту,а за необхідності і з протоколом вищого органу управління підприємства,можна зробити висновок про достатній для вчинення правочину обсяг повноважень керівника,а отже,можливість створення ним обов'язків юридичної особи-контрагента,які передбачені договором поставки. Під час перевірки повноважень виконавчого органу також слід звернути увагу,на який строк зазвичай призначається керівник підприємства:на підставі цих даних можна зробити висновок про чинність його повноважень на дату укладення договору поставки. По-друге,необхідно пересвідчитися в тому,що саме та особа,яка виступає від імені підприємства,дійсно є його керівником чи,як варіант,іншим уповноваженим статутом членом виконавчого органу. Для цього достатньо ознайомитися з рішенням (протоколом зборів) вищого органу управління,до компетенції якого належить призначення на посаду керівника підприємства. При підписанні договору поставки також доцільно витребувати пред'явлення паспорту керівником підприємства для того,щоб переконатися в тому,що угода укладається належним представником.
Зрозуміло,що така позиція може бути сприйнята як акт недовіри до партнера,але якщо йдеться про безпеку бізнесу,такий крок може реально зменшити ризик підписання договору особою,не уповноваженою на вчинення правочинів,незважаючи на те,що всі інші документи (повноваження керівника підприємства та протокол про його призначення) будуть перевірені. В будь-якому випадку,якщо сторони підписують договір поставки не у присутності одна одної,необхідно витребувати копію паспорта представника контрагента,оскільки це,щонайменше,дозволить порівняти підпис на договорі та підпис,що міститься в паспорті,і,таким чином,зробити висновок про ідентичність чи неідентичність підписів на обох документах. Вимогу пред'явити копію протоколу про призначення керівника підприємства та копію його паспорта певною мірою можна замінити вимогою пред'явити наказ про вступ керівника підприємства на посаду:наказ,з одного боку,підтверджуватиме факт того,що керівник приступив до виконання своїх функціональних обов'язків,а з іншого,- міститиме зразок його підпису. Однак цей варіант є менш оптимальним,оскільки підставою для видання такого наказу є протокол вищого органу управління про призначення керівника на посаду,а сам наказ є актом похідного характеру і,відповідно,не останньою ланкою,яку необхідно перевірити при укладенні договору.
Якщо від імені юридичної особи-контрагента за договором діє особа,уповноважена довіреністю,то необхідно ознайомитися з довіреністю,перевіривши її на відповідність чинному законодавству. Згідно зі ст. 246 ЦК України,довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою,уповноваженою на це її установчими документами,та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. За загальним правилом,довіреність від імені юридичної особи підписується її керівником та скріплюється печаткою підприємства. Отже,щоб переконатися в тому,що довіреність підписана належним представником,рекомендується вчинити ті самі дії,які було описано вище,- ознайомитися зі встановленими статутом повноваженнями керівника підприємства,протоколом про його призначення,а також копією його паспорта. Крім того,необхідно пересвідчитись у тому,що представник,уповноважений довіреністю,і той,хто підписує договір поставки,є однією особою. Для цього слід лише перевірити паспорт довіреної особи.
Серед формальних ознак довіреності,які впливають на її дійсність,необхідно звернути увагу на такі:1) дата довіреності (якщо в довіреності не вказана дата її вчинення,вона є нікчемною відповідно до ч. 3 ст. 247 ЦК України);2) строк її дії (довіреність і,відповідно,повноваження представника,мають бути чинними).
Якщо представник діє на підставі довіреності,виданої в порядку передоручення,слід переконатися в наступному:1) основна довіреність має містити положення про можливість передачі довіреною особою своїх повноважень іншій особі (обов'язковість угоди про це між особою,яку представляють,і представником встановлена ч. 1 ст. 240 ЦК України);2) обсяг повноважень,переданих іншій особі,є достатнім для укладення правочину та відповідає умовам про передоручення,викладеним в основній довіреності;3) строк довіреності,виданої в порядку передоручення,не може перевищувати строку основної довіреності,на підставі якої вона видана (ч. 2 ст. 247 ЦК України). Крім того,довіреність,видана в порядку передоручення,має бути нотаріально посвідчена (ч. 2 ст. 245 ЦК України).
Можливий випадок укладення договору поставки філією юридичної особи. За своєю юридичною природою філія є відокремленим підрозділом юридичної особи,який розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч. 1 ст. 95 ЦК України). Філія не має статусу юридичної особи і діє на підставі затвердженого підприємством положення про неї (ч. 4 ст. 64 ГК України). Керівник філії призначається юридичною особою і діє на підставі виданої нею довіреності (ч. 4 ст. 95 ЦК України). За наявності належно оформлених повноважень юридичної особи керівники її відособлених підрозділів (філій,представництв,відділень) мають право укладати договори від імені юридичної особи в межах наданих повноважень (п. 1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 30 березня 1995 р. № 02-5/220). Отже,коли від імені головного підприємства при підписанні договору поставки виступає керівник філії,необхідно,крім документів підприємства,що підлягають юридичній перевірці,витребувати документи,що стосуються його філії. Такими документами насамперед є положення про філію,що містить положення про обсяг її функцій та повноваження її керівника,а також довіреність,видана на ім'я керівника філії за підписом керівника головного підприємства,скріпленим печаткою підприємства. Додатково можна перевірити довідку з ЄДРПОУ,що містить інформацію про наявність філій у головного підприємства. В іншому порядок перевірки аналогічний викладеному вище.
Іноді трапляються випадки,коли будь-яка зі сторін підписує договір не власноручно,а використовує факсиміле. Раніше питання можливості використання факсимільного підпису не було чітко врегульовано на законодавчому рівні,і при цьому існувала позиція кількох установ про невідповідність використання факсиміле при укладенні угод законодавству,оскільки воно передбачає вимогу наявності власноручного підпису уповноваженої особи (Листи Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10 жовтня 2001 р. № 05-36-13/2583,Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв від 14 вересня 2001 р. № 01-03/313,Мінекономіки від 27 березня 2002 р. № 83-20/246).
Із прийняттям ЦК України ситуація дещо змінилася:випадки правомірного використання факсиміле були регламентовані ст. 207 ЦК України. Згідно з ч. 3 цієї статті,використання при вчиненні правочинів аналогів власноручного підпису,включаючи факсимільне відтворення підпису,допускається лише у випадках,встановлених актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін,у якій мають міститися зразки відповідного аналогу їхніх власноручних підписів. Таким чином,використання факсиміле при укладенні договору поставки можливе лише у випадку досягнення сторонами договору згоди на використання факсимільного підпису з відображенням його зразка. Вважаємо,що така згода має міститися не в самому тексті договору,бути оформлена у вигляді окремого документа з посиланням на договір поставки та інші пов'язані з ним документи. В іншому випадку використовувати факсиміле при укладенні договору не рекомендується,оскільки існуватиме пряма загроза визнання неукладеними як угоди про використання факсиміле,так і самого договору поставки.
При укладенні договору поставки також слід подбати про включення до тексту договору ряду специфічних умов,які убезпечать процес виконання договору. Укладаючи договір поставки,необхідно чітко усвідомлювати,що дотримання всіх вимог,встановлених чинним законодавством для укладення договорів та визнання правочинів дійсними,не гарантують належного виконання договору кожною зі сторін. Зокрема,якщо покупець за договором поставки не виконуватиме належним чином своїх обов'язків зі здійснення розрахунків,особливого значення набуватимуть докази,що підтверджують прийом-передачу товару від постачальника покупцеві. Отже,слід подбати про правильність процедури оформлення накладних,і зробити це необхідно вже на стадії укладення договору поставки.
Інструкція про порядок реєстрації виданих,повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей,затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. № 99,передбачає,що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів (п. 2). (Згідно з Листом Міністерства фінансів України від 31 жовтня 2000 р. № 053-29151,відпуск цінностей фізичній особі-підприємцю не вимагає подання довіреностей,у випадку якщо вона особисто одержує цінності та за наявності у неї паспорта або іншого документа,що засвідчує особу,а також Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності,дані яких (номер,орган і дата видачі) вказуються в документах,що ними оформлюється відпуск цінностей).
Однак на практиці ця норма досить часто не виконується через великий обсяг операцій,що здійснюються сторонами,- як правило,через значну кількість покупців у постачальника,а в покупця - постачальників;недостатність часу для оформлення довіреностей суворої звітності на одержання кожної партії товару в кожного постачальника;і,врешті-решт,через додаткові витрати коштів для придбання бланків таких довіреностей та інші причини. І як результат,у разі звернення до суду через невиконання договору постачальник може бути раптом неприємно здивований тим,що,наприклад,накладні не можуть бути прийняті судом як докази,оскільки вони підписані невідомо ким.
Цю проблему можна не тільки врегулювати шляхом розробки і реалізації на підприємстві певних процедур передачі товару покупцям або за допомогою інших засобів формалізації такого процесу,а й запобігти їй уже на стадії укладення договору. Знову звернемося до Інструкції про порядок реєстрації виданих,повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей. Так,згідно з ч. 3 п. 13,при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності,якщо одержувач цінностей за підписом керівника й головного бухгалтера підприємства або інших осіб,які уповноважені підписувати довіреності,повідомив постачальника про зразок печатки (штампу),якою матеріально відповідальна особа,що прийматиме цінності,завіряє на супровідних документах (накладній,акті,ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.
Таким чином,Інструкція передбачає один випадок,коли одержання і передача товарно-матеріальних цінностей здійснюються без надання одержувачами цінностей довіреностей. Це - централізовано-кільцеві перевезення,коли достатньою вважається наявність у постачальника завіреного уповноваженими особами покупця документа,що містить зразки підписів осіб,уповноважених приймати товар,та зразки печаток (штампів),якими завіряється їх підпис на товаросупроводжувальних документах. Враховуючи те,що визначення централізовано-кільцевих перевезень у чинному законодавстві відсутнє,а для поставки характерна безперервність і плановість,можна стверджувати,що доставка товару,яка здійснюється на підставі договору поставки на постійній основі,здійснюється шляхом перевезень саме такого виду.
Для застосування норми ч. 3 п. 13 Інструкції на практиці необхідно ввести на підприємстві типову форму у вигляді додатку до договору поставки,яка є обов'язковою для заповнення при укладенні договору поставки і для використання при кожному прийомі-передачі товару від постачальника покупцеві. Такий додаток має містити посилання на ч. 3 п. 13 Інструкції і перелік відповідальних осіб,уповноважених покупцем приймати товарно-матеріальні цінності від постачальника,із зазначенням їх паспортних даних та із зразками їх підписів,а також зразки відбитків печаток (штампів),якими засвідчуються документи,що підтверджують прийняття поставленого постачальником товару уповноваженими покупцем особами. Підписи відповідальних осіб,уповноважених приймати товарно-матеріальні цінності,та відбитки печаток (штампів),якими засвідчуються документи,що підтверджують прийняття товарно-матеріальних цінностей,мають бути засвідчені керівником та головним бухгалтером підприємства покупця,а їхні підписи,відповідно,мають бути скріплені печаткою підприємства.
Для того щоб такий додаток повністю застрахував сторони договору поставки від описаних ризиків,необхідно дотримуватися наступних правил. По-перше,додаток має бути оформлений одночасно з укладенням договору,тобто не потрібно допускати відвантаження постачальником товару до передачі йому оформленого покупцем додатку. По-друге,представник постачальника,який здійснюватиме передачу товару покупцеві,повинен мати при собі копію такого додатку для того,щоб впевнитися в тому,що прийом товару з боку покупця здійснюється особою,дані про яку зазначені в додатку,а також перевірити підпис і печатку (штамп),поставлені представником покупця на накладній,на відповідність тим,що містяться в додатку. У випадку будь-якої невідповідності передача товару покупцеві не здійснюється до усунення такої невідповідності,а в разі змін у переліку відповідальних осіб,уповноважених покупцем приймати товарно-матеріальні цінності,або в разі зміни печатки (штампів),якими засвідчуються документи,що підтверджують прийняття товарно-матеріальних цінностей,зміни (доповнення) обов'язково мають бути внесені до додатку. Зміни (доповнення) до додатку також мають бути засвідчені підписами керівника й головного бухгалтера підприємства покупця,скріпленими печаткою підприємства.
Відповідні положення мають бути включені також до договору поставки. Зокрема,до умов поставки слід включити норму про те,що поставки товару на підставі договору здійснюються в порядку централізовано-кільцевих перевезень. Це додатково вказуватиме на причину прийому-передачі товару без оформлення покупцем окремої довіреності. По-друге,в умовах прийому-передачі товару рекомендується передбачити норму,яка гарантуватиме постачальникові надання покупцем у встановлений строк належним чином оформленого додатку. Також рекомендується передбачити в договорі обов'язок покупця повідомляти постачальника про зміни (доповнення) в даних,викладених у додатку,до наступної поставки в порядку і з додержанням форми,встановлених для додатку,та право постачальника не здійснювати поставку товару покупцеві до моменту надання ним відповідної інформації.
Зазначений варіант найбільш прийнятний при роботі за схемою оптової торговельної мережі,коли транспортування товару до покупця здійснюється в порядку централізованої доставки,тобто власними транспортними засобами чи із залученням перевізників щодо кількох покупців у межах однієї місцевості. Це полегшує обґрунтування прийому-передачі товару,який є предметом поставки,без надання покупцем довіреності суворої звітності.
З метою управління ризиками,пов'язаними з укладенням та наступним виконанням договору поставки,видається доцільною формалізація процесу укладення договорів,яку можна розпочати із введення на підприємстві розробленої фахівцями типової форми договору поставки.



, .
email , .
ۻ. . . opyright 2004-2014