+Добавить недвижимость
»Законы и нормативные акты
»Шаблоны договоров
»Юридические статьи
»ОВИР
Недвижимость Киева и Киевской области

ПАРТНЕРЫ
Адвокатское и риелторское объединение УкраиныСтраховка киев дешево,ГО Каско,Все виды страхования Advicecorp - Адвокатское объединение
Сопровождение сделок покупки продажи,риелторы,юрист по недвижимости

Реєстрація дитини

На сьогодні,замість прописки в Україні існує поняття "реєстрація місця проживання" встановлена Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382 "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання". Згідно зі статтею 6 цього Закону будь-який громадянин України,а також іноземець чи особа без громадянства,які перебувають в Україні на законних підставах,зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Згідно з Законом України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” фізична особа зобов’язана зареєструвати своє місце проживання. У Законі визначено перелік документів,необхідний для реєстрації місця проживання фізичної особи. До таких документів відносяться:письмова заява;паспортний документ;якщо дитина не досягла 16-річного віку,подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України;квитанція про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;два примірники талона зняття з реєстрації.

При цьому,звертаємо увагу,що вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів забороняється.

Проте,на практиці часто виникають ситуації,коли органи,що здійснюють реєстрацію місця проживання,відмовляють батькам у реєстрації місця проживання новонародженої дитини,мотивуючи відмову тим фактом,що квартира перебуває у заставі (іпотеці),вимагаючи надання дозволу заставодержателя.

У зв’язку з цим,слід зазначити,що місцем проживання фізичної особи,яка не досягла десяти років,є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них,з ким вона проживає,опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я,в якому вона проживає.

Застава нерухомого майна,що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою. Дії,які іпотекодавець має право здійснювати виключно на підставі згоди іпотекодержателя визначені статтею 9 Закону України „Про іпотеку”. Будь-які обмеження щодо реєстрації місця проживання особи зокрема,у цій статті,а також вцілому в Законі - відсутні.

Таким чином,відмова службових чи посадових осіб,які здійснюють реєстрацію місця проживання громадян у реєстрації новонароджених чи неповнолітніх дітей у квартирі,що перебуває у заставі (іпотеці) є неправомірною та може бути оскаржена в установленому законом порядку.

До Міністерства юстиції часто надходять звернення громадян,які занепокоєні тим,що особа,яка є власником помешкання з тих чи інших причин зобов’язана зареєструвати місце проживання у іншому населеному пункті чи навіть адміністративно-територіальній одиниці,наприклад при переїзді на роботу в іншу місцевість чи при виїзді у зв’язку з навчанням.

У даному випадку немає приводу для хвилювання. Якщо особа є власником квартири (будинку),то зняття з реєстрації місця проживання в ній не означає припинення права власності на таке помешкання або обмеження будь-яких його прав,як власника,на володіння,користування чи розпорядження таким помешканням. Більше того,згідно з Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та Правилами надання послуг з централізованого опалення,постачання холодної та гарячої води і водовідведення,затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630,споживач у разі зняття його з реєстрації місця проживання та реєстрації в іншому місці буде мати право на зменшення розміру плати за житлово-комунальні послуги. Для цього необхідно подати заяву до відповідного житлово-комунального підприємства (чи правління житлово-будівельного кооперативу,об’єднання співвласників багатоквартирного будинку) довідку з місця тимчасового проживання або місця навчання.

Таким чином,у даному випадку,реєстрація місця проживання є лише фактом,підтверджуючим місцезнаходження особи і ніяким чином не може вплинути на володіння власною нерухомістю,право на яке документально підтверджено в установленому законодавством порядку.

Також дуже типовою є ситуація пов’язана із правом користування житлом при розірванням шлюбу та подальшим спільним проживанням в одній квартирі (будинку) колишніх членів сім’ї,якщо право власності на квартиру належить одному із подружжя,особливо при наявності неповнолітніх дітей.

Наприклад,частими є випадки,коли квартира,в якій проживає сім’я,була приватизована чи придбана одним із подружжя до моменту реєстрації шлюбу. Після розлучення,чоловік (дружина) часто вимагає виселення дружини (чоловіка) не зважаючи на те,що дружина разом з неповнолітньою дитиною проживають та зареєстровані в квартирі. У зв’язку з цим,слід зазначити,що згідно з положеннями Житлового кодексу ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку,передбачених законом.

Будь-яке виселення людини,якщо вона добровільно не бажає звільнити житлове приміщення,допускається виключно на підставах передбачених законом та має відбуватися тільки в судовому порядку.

Будь-які дії,спрямовані на позасудове вирішення такої ситуації та вигнання одного з подружжя з дитиною із житлового приміщення в якому вони проживають,можуть бути кваліфіковані як самоуправство,що відповідно до статті 356 Кримінального кодексу України вважається протиправними діями та карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років,або арештом на строк до трьох місяців.

Необхідно зауважити,якщо квартира придбана чоловіком (дружиною) до реєстрації шлюбу,дружина (чоловік) та дитина не матимуть права власності на неї,разом з тим,вони матимуть право користування квартирою,тобто право проживати у квартирі. Право володіти та розпоряджатися помешканням залишається у чоловіка (дружини),як власника,але розпоряджатися житлом він може не порушуючи права дружини (чоловіка) і дитини на проживання. Це означає,що здійснення будь-яких правочинів,предметом яких є нерухоме майно,повинно здійснюватись за попередньою письмовою згодою органів опіки та піклування. Крім того,слід наголосити,що Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей",який набрав чинності 1 січня 2006 року,встановлює жорсткі вимоги щодо здійснення правочинів з житловими приміщеннями,право власності або право користування якими мають діти.

Так,відповідно до статті 12 цього Закону держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами,які їх замінюють,житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна,право власності на яке або право користування яким мають діти,потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Таким чином,саме органи опіки і піклування,враховуючи вищезазначене,повинні стояти на сторожі прав дитини.


На главнуюК статьям

закрыть

Бесплатная консультация

Если Вам нужна бесплатная консультация юриста,заполните заявку ниже.
Оставьте email и телефон,чтобы мы могли Вам ответить.
Опишите Вашу проблему
Отправить заявку
Бесплатная консультация
АДВОКАТСКАЯ КОМПАНИЯ УКРАИНЫ «ГОНЧАРОВ И ПАРТНЕРЫ». Юридическая помощь в Киеве. Бесплатные информационные материалы. Сopyright © 2004-2014