+Добавить недвижимость
»Законы и нормативные акты
»Шаблоны договоров
»Юридические статьи
»ОВИР
Недвижимость Киева и Киевской области

ПАРТНЕРЫ
Адвокатское и риелторское объединение УкраиныСтраховка киев дешево,ГО Каско,Все виды страхования Advicecorp - Адвокатское объединение
Сопровождение сделок покупки продажи,риелторы,юрист по недвижимости

Речові права на чуже майно

Речові права на чуже майно – права на речі,які полягають у можливості обмеженого використання в своїх інтересах речей,що є власністю інших осіб,без посередництва їх власників.

- Відповідно до ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільського-господарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

- Речові права на чуже майно характеризуються такими ознаками:

- Обмежений зміст речових прав на чуже майно. На відміну від права власності зміст речових прав на чуже майно може складати лише окремі правомочності власника (наприклад,право володіння,право користування тощо),або всі три його правомочності,однак,у неповному,обмеженому,обсязі.

- Зміст речових прав на чуже майно визначається виключно законом (Цивільним кодексом).

- Речові права на чуже майно обтяжують право власності. Із переходом права власності на річ від однієї особи до іншої,разом з правом власності до нового власника переходять також обмежені речові права на чуже майно.

- Права на чуже майно здійснюються без посередництва власника. Ці права мають самостійний характер і можуть здійснюватися їх суб’єктами самостійно,незалежно від волі власника.

- Права на чуже майно отримують такий же захист як і право власності як будь-яких інших осіб,так і від самого власника.

Відповідно до ч.2 ст. 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. До інших речових прав на чуже майно у законодавстві України та в літературі з Цивільного права відносять:право господарського відання,право оперативного управління,право оперативного використання,право застави,право притримання тощо.

2. Відповідно до ч.1 ст. 397 ЦК України право володіння чужим майном – це речове право особи,яка фактично тримає у себе майно,що належить на праві власності іншій особі.

- Суть права володіння полягає у тому,що особа,яка фактично утримує у себе чужу річ не її власником,однак ставиться до неї як до своєї,і вважає,що їй належить можливість здійснювати усі правомочності власника.

- Право володіння чужим майном характеризується двома критеріями:

1) об’єктивним;

2) суб’єктивним.

- Об’єктивний критерій права володіння полягає у тому,що річ фактично перебуває у володінні,тобто,утримується володільцем.

- Суб’єктивний критерій полягає у тому,що особа,яка фактично утримує чужу річ ставиться до неї як до своєї,вважаючи себе законним володільцем.

- Залежності від правомірності виникнення володіння,воно поділяється на:

- Законним вважається володіння,яке виникло з підстав передбачених актами законодавства. Законним володільцем вважається власник майна,наймач за договором майнового найму,зберігач за договором зберігання,спадкоємець тощо.

- Незаконним є володіння,яке виникло з підстав,що суперечать закону. Незаконним володільцем вважається володілець,який набув майно з порушенням порядку,встановленого законом,або придбав річ в особи,яка не мала права його передавати. Прикладами незаконного володільця можуть бути особи,які викрали річ чи здобули її іншим неправомірним способом,або,які придбали річ не у власника або особи,яка була уповноважена власником на передачу речі.

- Залежно від суб’єктивного ставлення володільця до набуття права володіння,незаконне володіння в свою чергу поділяється на:

- Добросовісним вважається таке незаконне володіння,при якому володілець не знав і не міг знати,що набуває чуже майно незаконно.

- Недобросовісним є володіння,при якому володілець знав або міг знати,що набув чуже майно незаконно.

Стаття 400 ЦК України покладає на недобросовісного володільця обов’язок негайно повернути майно особі,яка має на нього право власності чи інше право або яка є законним володільцем.

- Цивільний кодекс України (ч.3 ст. 397) встановлює презумпцію «законності володіння». Фактичне володіння майном вважається правомірним,якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

- В науці цивільного права існує дві концепції щодо правової природи володіння чужим майном:

1. Володіння чужим майном розглядається як фактичний стан (фактичне володіння),яке не є правом,оскільки існує незалежно від правових підстав.

2. Володіння чужим майном розглядається як одне із речових прав,оскільки в його основу покладено презумпцію «закнності будь-якого володіння».

- В Цивільному кодексі України втілено другу концепцію. Будь-яке володіння є правом незалежно від підстав виникнення,оскільки вважається правомірним якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

- У ст. 398 ЦК України міститься перелік підстав виникнення права володіння,який не є вичерпним. До них належать:

1) цивільно-правовий правочин,зокрема,договір (майнового найму,зберігання перевезення тощо);

2) акт управління (постанова державного виконавця про передання арештованого майна на зберігання іншій особі);

3) юридичний вчинок (знахідка,виявлення скарбу тощо).

- Підстави припинення права володіння містяться у ст. 399 ЦК України. Право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння Майном;2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;3) знищення.

Право володіння припиняється також в інших випадках,встановлених законом.

3. Термін сервітут походить від латинського „s e r v i t u s”,що означає „рабство речі”.

- Право користування чужим майном (сервітут) – це речове право особи,яка поряд із власником може використовувати корисні властивості речі,які визначаються її цільовим призначенням.

- Суть сервітуту полягає у задоволенні особою своїх власних потреб за рахунок обмеженого використання корисних властивостей речей,що належать іншим особам. Власник речі,на яку встановлено сервітут,несе пасивний обов’язок по відношенню до суб’єкта сервітуту,- він зобов’язаний не чинити перешкод особі,яка має сервітутне право,у користуванні належним власнику майном. Таким чином,сервітут є обтяженням права власності,оскільки власник повинен миритися із використанням його майна іншою особою.

- Ознаки сервітутних прав закріплені у ст. 403 ЦК України:

1) сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном;

2) сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку;

3) особа,яка користується сервітутом зобов’язана вносити плату за користування майном,якщо інше не встановлено договором,законом,заповітом або рішенням суду;

4) сервітут не підлягає відчуженню;

5) сервітут не позбавляє власника майна,щодо якого він встановлений,права володіння,користування та розпоряджання цим майном;

6) сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно,щодо якого він встановлений;

7) збитки,завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна,особою,яка користується сервітутом,підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

- В залежності від предмету встановлення,сервітути поділяється на:

1) земельні (встановлюються щодо земельної ділянки);

2) сервітути,встановлені щодо іншого нерухомого майна.

- В залежності від кола осіб,на чию користь вони встановлені сервітути поділяються на:

1) загальні (встановлюються на користь невизначеного кола осіб;

2) особисті (встановлюються на користь одніє або кількох чітко визначених осіб).

Сервітут може одночасно бути земельним та загальним (право проходу по чужій земельній ділянці) або встановленим щодо іншого нерухомого майна та особистим (право членів сім’ї власника житла на користування цим житлом).

- Зміст земельного сервітуту полягає у можливості проходу,проїзду через чужу земельну ділянку,прокладання та експлуатації ліній електропередачі,зв’язку і трубопроводів,забезпечення водопостачання,меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі,споруди тощо).

- Зміст особистого житлового сервітуту полягає у праві членів сім’ї власника житла,які проживають разом з ним,на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення,яке вони мають право займати,визначається його власником. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік,якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

- Підставами встановлення сервітуту можуть бути:

1) договір;2) закон;3) заповіт;4) рішення суду (зокрема,у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту).

- Сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи,в інтересах якої встановлений сервітут,і власника майна,обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи,в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку,на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини,яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи,на користь якої було встановлено особистий сервітут.

- Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин,які мають істотне значення.

- Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту,якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

- Сервітут може бути припинений в інших випадках,встановлених законом.


На главнуюК статьям

закрыть

Бесплатная консультация

Если Вам нужна бесплатная консультация юриста,заполните заявку ниже.
Оставьте email и телефон,чтобы мы могли Вам ответить.
Опишите Вашу проблему
Отправить заявку
Бесплатная консультация
АДВОКАТСКАЯ КОМПАНИЯ УКРАИНЫ «ГОНЧАРОВ И ПАРТНЕРЫ». Юридическая помощь в Киеве. Бесплатные информационные материалы. Сopyright © 2004-2014