+
»
»
»
»


2          , ,   Advicecorp -
   ,,

Відповідальність учасників мітингу «Євромайдан»

Відповідальність учасників мітингу «Євромайдан»

Відповідно до статті 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно,без зброї і проводити збори,мітинги,походи і демонстрації,про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам,для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

На жаль,в українському законодавстві вказане право чітко не врегульовано. На сьогодні діє застарілий Указ Президії Верховної Ради СРСР „Про порядок організації і проведення зборів,мітингів,походів і демонстрацій у СРСР” від 28.07.1988 р.,так і інші законодавчі акти,які частково регулюють дані правовідносини,а також рішення місцевих органів влади,зокрема рішення Київської міської ради „Про визначення порядку організації та проведення у Києві недержавних масових громадських заходів політичного,культурно-просвітницького,спортивного,видовищного та іншого характеру” від 24.06.1999 р. Профільного закону,на який посилається стаття 39 Конституції України,дотепер немає.

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року N 9306 "Про порядок організації і проведення зборів,мітингів,вуличних походів і демонстрацій в СРСР" (далі - Указ) згідно з пунктом 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України є чинним у частині,що не суперечить Конституції України.

Так,за п. 4 Указу збори,мітинги,вуличні походи і демонстрації проводяться відповідно до цілей,зазначених у заяві,а також у визначені строки і в обумовленому місці.

П 6 Указу вказує,що виконавчий комітет Ради народних депутатів забороняє збори,мітинг,вуличний похід або демонстрацію,якщо мета їх проведення суперечить Конституції СРСР,конституціям союзних і автономних республік або загрожує громадському порядку і безпеці громадян.

Відповідно до п. 7 Указу збори,мітинги,вуличні походи,демонстрації повинні бути припинені на вимогу представників органів влади,якщо не було подано заяву,відбулося рішення про заборону,а також при порушенні порядку їх проведення,передбаченого статтею 4 цього Указу,виникненні небезпеки для життя і здоров'я громадян,порушенні громадського порядку.

Частинами першою,п'ятою статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено,що органи виконавчої влади,органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів,мітингів,походів,демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо).

Суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі,якщо визнає,що проведення зборів,мітингів,походів,демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів,загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

У багатьох випадках обмеження права громадян на мирні зібрання з боку суду є неправомірним. Адже посилаючись на „потенційну”,„ймовірну”,„можливу” небезпеку проведення мирних зібрань,суд вказує на правопорушення,які громадяни фактично ще не здійснили,а це юридично не коректно. Для поновлення своїх прав та усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади та місцевого самоврядування організатори можуть звернутися до суду в порядку,передбаченому статтею 183 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до рівня суспільної небезпеки правопорушення та наслідків його вчинення відповідальність організаторів та учасників мирних зібрань,а також посадових осіб є здебільшого адміністративною,проте існує і кримінальна,про яку йтиметься далі.

Правоохоронні органи використовують загальні правові норми щодо забезпечення громадського порядку. Майже усі затримані особи,які брали участь у зборах,мітингах,походах або демонстраціях,несуть відповідальність за „злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції” (стаття 185 Кодексу України про адміністративніправопорушення (далі – КУпАП).

Так,КУпАП передбачає наступні адміністративні правопорушення за проведення чи участь у мітингу:

- ст. 185 КУпАП - злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків – відмова виконати законне розпорядження або вимогу працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків. Тобто злісною непокорою за ст.. 185 КУпАП буде кваліфікуватися лише непокора законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції.

- ст. 185-1 КУпАП - порушення порядку організації і проведення зборів,мітингів,вуличних походів і демонстрацій . Суб’єктом у даному разі може бути як організатор,так і рядовий учасник мирних зібрань. При цьому виникають питання:як притягати до відповідальності учасників мирних зібрань;за якими критеріями визначити активних учасників;у чому саме полягає порушення учасником встановленого порядку організації і проведення зборів,мітингів,походів і демонстрацій;і чи є доцільним з правового погляду притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 1851КУпАП учасників незаконних мирних зібрань,оскільки в такому випадку до неї потрібно притягати не певних осіб,які брали активну участь у такому заході,а всіх його учасників,що є нонсенсом,особливо коли їх кількість є великою.

Крім того,у судовій практиці трапляються випадки неправильного розуміння частини 1 статті 39 Конституції,з якої випливає,що порядок організації та проведення мирних зібрань є інформаційним або повідомним і згоди на їх проведення з боку органів державної влади чи місцевого самоврядування не потрібно. Суди ж,притягуючи осіб до відповідальності за статтею 1851 КУпАП,інколи зазначають у відповідній постанові:„провів” чи „брав участь” у несанкціонованому мітингу чи іншому заході. Тому,оскільки в статті 39 Конституції України встановлено інформаційний або повідомний порядок організації та проведення мирних зібрань,формулювання у судовому рішенні про проведення несанкціонованих мітингів чи інших заходів суперечить положенням Основного Закону.

- ст. 185-2 КУпАП - створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів,мітингів,вуличних походів або демонстрацій (надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів,мітингів,вуличних походів або демонстрацій приміщень,транспорту,технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів). Проте застосування санкції цієї статті також є дискусійним,адже немає закону,в якому чітко прописувалися б правила проведення зазначених мирних зібрань.

- ст. 186 КУпАП – самоуправство,тобто самовільне,всупереч встановленому законом порядку,здійснення свого дійсного або гаданого права,що не завдало істотної шкоди громадянам або державним чи громадським організаціям.

Відповідальність за такі правопорушення передбачає санкції у вигляді штрафу,або виправні роботи,або адміністративний арешт.

Адміністративне затримання особи,яка вчинила правопорушення,може тривати не більш як три години (ст. 263) після чого має бути прийняте рішення стосовно вчинених вами дій. Якщо протягом цього часу вам не пред’явлено звинувачення,можете сміливо вимагати зустрічі з начальником міліції,прокурором,складати скаргу до суду на протиправні дії правоохоронців.

Кримінальні правопорушення,передбачені КК України,до яких можуть притягнути учасників мітингу:

1) ст. 296 КК України - хуліганство – грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства,що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв,заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих,знищенні або пошкодженні майна,безладній стрілянині,використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу,проявах безсоромності,знущанні над безпорадними людьми тощо.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 № 10 (далі – Постанова) судам необхідно встановлювати всі фактичні обставини справи,в тому числі спрямованість умислу,мотиви,мету,характер дій кожного з учасників хуліганства,з'ясовувати,чи порушив підсудний своїми діями громадський порядок,чи були вони вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства,чи супроводжувалися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

За 3 Постанови при вирішенні питання про відмежування кримінально караного хуліганства від дрібного слід виходити з того,що відповідно до ч. 1 ст. 296 КК хуліганство - це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства,яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

Якщо таке порушення не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом,його необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (нецензурна лайка в громадських місцях,образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії,що порушують громадський порядок і спокій громадян).

П. 4 Постанови - суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу,мотивів,цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках,коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

П 5. Постанови – за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку,яке супроводжувалось,наприклад,насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень,знущанням над нею,знищенням чи пошкодженням майна,зривом масового заходу,тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи,підприємства чи організації,руху громадського транспорту тощо,або таке,яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Хуліганством,яке супроводжувалось винятковим цинізмом,можуть бути визнані дії,поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі,наприклад,проявом безсоромності чи грубої непристойності,знущанням над хворим,дитиною,особою похилого віку або такою,яка перебувала у безпорадному стані,та ін.

Тобто,виходячи із ознак хуліганства реалізація громадянами свого права,передбаченого ст. 39 КУ не підпадає під кваліфікацію цього кримінального правопорушення,а тому реалізація громадянами свого права мирно збиратися на мітинги не повинно бути розцінене як вчинення хуліганства. Якщо ж окремими громадянами,які беруть участь у мітингах вчиняються якісь хуліганські дії,які явно підпадають під ознаки злочину,передбаченого ст.296 ККУ чи адміністративного правопорушення,передбаченого ст. 173 КУпАП,то такі особи зобов’язані нести відповідальність за свої дії,проте такі хуліганські дії ніяким чином не пов’язані із реалізацією такими громадянами свого права мирно збиратися на мітинги.

2) ст. 341 ККУ - захоплення державних або громадських будівель чи споруд – захоплення будівель чи споруд,що забезпечують діяльність органів державної влади,органів місцевого самоврядування,об'єднань громадян,з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств,установ,організацій.

Під захопленням розуміється протиправне зайняття названих об'єктів шляхом насильства або обману. При цьому не має значення,зайнято весь об'єкт чи його частину. Суттєвим є те,що таке зайняття не дає можливості використовувати ці будівлі,споруди їх законним власникам чи користувачам для виконання своїх функцій,а також перешкоджає нормальній роботі інших підприємств,установ,організацій,будівлі чи споруди яких не захоплено.

Застосування насильства до осіб,які перешкоджають захопленню,чи до будь-яких інших осіб,знищення чи пошкодження майна у захоплених будівлях чи спорудах потребують самостійної кримінально-правової оцінки.

Причому не має значення,чи мало місце реальне перешкоджання нормальній роботі підприємств,установ,організацій і чи використовувалась будівля чи споруда особами,які її захопили.

3) Ст. 356 ККУ – Самоправство – самовільне,всупереч установленому законом порядку,вчинення будь-яких дій,правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством,установою чи організацією,якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина,державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

Самовільне вчинення будь-яких дій - це здійснення особою свого дійсного або уявного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право,яким особа володіє в силу закону,договору чи на іншій підставі,однак це право реалізується з порушенням порядку (наприклад,особа,яка на законній підставі отримала ордер на квартиру,не очікуючи виїзду попередніх мешканців,самовільно її займає). Під уявним (передбачуваним,гаданим) слід розуміти право,стосовно належності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб'єкт не володіє.

Оспорюваність правомірності дій особи означає,що інший громадянин або підприємство,установа,організація вважають дії того,хто вчиняє самоправні дії,незаконними,відкрито не погоджуються з ними,оскаржують їх.

До нематеріальної значної шкоди при самоправстві потрібно відносити,зокрема,заподіяння шкоди здоров'ю особи,порушення політичних,трудових,житлових та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина.

4) Ст. 342 ККУ – опір представникові влади,працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків.

Опір потрібно відрізняти від злісної непокори,передбаченої ст. 185 КУпАП. Адміністративна відповідальність за злісну непокору настає за відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи. Опір,же:а) полягає в активних діях;б) полягає у застосуванні до потерпілого фізичної сили;в) дії винного перешкоджають виконанню потерпілим своїх повноважень;г) дії винного вчинені під час виконання потерпілим своїх службових або громадських обов’язків.

Також із метою запобігання заворушень,захисту прав і свобод інших осіб,забезпечення нормальної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування Кримінальним кодексом встановлено відповідальність за блокування транспортних комунікацій та захоплення транспортних підприємств (ст. 279 ККУ);

групове порушення громадського порядку (ст. 293 ККУ);

організація масових заворушень,що супроводжуються насильством над особою,погромами,підпалами,знищенням майна,захопленням будівель,насильницьким виселенням громадян,опором представникам влади із застосуванням зброї,а також активна участь у масових заворушеннях (ст. 294 ККУ);

напад на службові приміщення,що мають міжнародний захист (ст. 444 ККУ).

Відшкодування збитків,що були завдані під час проведення зборів,мітингів,походів і демонстрацій третім особам (державним органам,громадським організаціям громадянам тощо) відбувається в судовому порядку відповідно до цивільного законодавства. У цьому випадку організатори та учасники несуть цивільно-правову відповідальність.



, .
email , .
ۻ. . . opyright 2004-2014